Головна » Статті » Статті

Зрада і спокута
Справжнє мистецтво завжди актуальне, бо як правило є взірцем гармонії та краси, носієм вічних цінностей. Але буває і так, що через певні події на деякі усталені речі дивишся зовсім по іншому, так нещодавно сталося і зі мною, коли на відзначенні 306-ї річниці Батуринської трагедії Левко Григорович Лукяненко, відомий політичний і державний діяч, принагідно згадав про роль зради у цих трагічних для України подіях. Бо якби не виказав таємний вхід до фортеці пріснопам’ятний полковник Ніс, чи змогли б росіяни взяти штурмом одну з найкращих оборонних споруд тодішньої Європи. А отже історія наша могла б бути зовсім іншою…
У цьому контексті показовою, на мій погляд, є і історія відомого козацько-старшинського роду Галаганів, мистецька колекція якого зберігається у нашому музеї. Це найдавніша приватна збірка в Україні, яка окрім творів західноєвропейського мистецтва містить унікальну родинну галерею, що нараховує портрети 9-ти поколінь цього знаного роду.
Започатковує її портрет Гната Галагана, знаного прилуцького полковника, який, за переказами, доклав руку до зруйнування Чортомлицької Січі і страти запорожців, котрого, як писав Дмитро Яворницький: «запорожці вважали другим своїм, після Москви, найлютішим ворогом і на голову якого закликали найможливіші прокляття». Тому й не дивно, що на портреті, датованому 1740-ми роками, бачимо не так знаного полковника, скільки стару надломлену роками, а може й гріхами, людину.
Тяжко переживав батьківський гріх єдиний син Гната Галагана – Григорій, також прилуцький полковник, який, отримавши пернач з рук батька, зрікся його достроково, а потім і зовсім усамітнився у Сокиринцях, де описав свою нещасливу долю в автобіографічних нотатках «Жизнь моя». Його парадний портрет також представлений у нашій Галаганівській залі.
Після спорудження у 30-х роках ХІХ століття Сокоринського палацу, який сучасники називали «українським Парнасом», колекція поповнюється не лише родинними портретами, а й зображеннями українських гетьманів – Богдана Хмельницького, Івана Скоропадського, Павла Полуботка і навіть Івана Мазепи, який довгий час приховувався під назвою «Портрет напольного гетьмана».
Зявилися в колекції чудові взірці народної картини, зокрема робота невідомого автора «Се діло треба розжувати». Це збільшене в розмірі повторення офорту Тараса Шевченка «Судня рада» з його відомої серії «Живописна Україна». А ще славнозвісні козаки Мамаї – узагальнюючий образ волелюбного, стійкого, невмирущого українського народу.
Та найтяжче спокутувати гріх далекого предка – ціною втрати єдиного сина – довелося Григорію Павловичу Галагану (1819-1888), відомому державному та громадському діячу, колекціонеру та меценату. Ще у юнацьких щоденниках він занотував, що хотів би написати «правдиву», на його думку, історію тих трагічних подій. Цього не сталося, проте любов до рідних Сокиринців, їхніх людей наповнили його життя, як писав Михайло Слабошпицький «діяннями, яким немає ціни».
Діяльність і добрі справи Григорія Галагана привертали увагу ще за його життя. Предводитель дворянства Борзнянського повіту, совісний суддя Чернігівської губернії, віце-президент Комітету по влаштуванню селянського життя у Південно-Західному краї, голова Комісії у справах кредитної кооперації, член Державної Ради – Григорій Галаган був визначним громадським діячем. Південно-західний відділ Російського Географічного Товариства, що його він очолював, видав два томи своїх «Записок», «Історичні пісні українського народу» Антоновича і Драгоманова, збірник чумацьких пісень Івана Рудченка, три томи праць Михайла Максимовича, географічні матеріали про Буковину, бібліографію праць про природу Києва.
На рахунку Григорія Галагана численні народні школи, прогімназія й гімназія у Прилуках, училище в Ічні. Був він попечителем ремісничого училища в Дігтярях, під яке віддав свій маєток разом з будинком та землею. У подяку за це місто Прилуки 17 січня 1880 року обрало його своїм почесним громадянином, а його портрет повісили в приміщенні міської думи. Закоханий у мистецтво Григорій Галаган не лише зберіг, але й примножив родинну колекцію на засадах меценатства та благодійності, національної самосвідомості. За кордоном, він здебільшого купував та замовляв роботи художникам-землякам, найперше для того, як він писав в одному з листів до матері “щоб підтримати та врятувати талант, який має прислужитись Малоросії”.
Так у колекції зявився портрет Григорія Галагана, авторства талановитого художника Василя Серебрякова, одного з представників так званої Римської колонії російських художників в Італії, датований 1843 роком.
Вінцем високої місії служіння народові на просвітницькій ниві стала Колегія Павла Галагана, приватний навчальний заклад, що його заснував Григорій Галаган у 1871 році у Києві в пам'ять про свого єдиного рано померлого сина, представника сьомого покоління цього «проклятого» роду.
На той час це був один з кращих в історії України навчально-виховних закладів. Коштом сім’ї Галаганів проіснувала майже 50 років. У ній здобули освіту 150 дітей незаможних батьків, серед яких такі відомі постаті як-от Сергій Бердяєв, Агатангел Кримський, Михайло Драй-Хмара, Нестор Котляревський та багато інших. За словами самого Григорія Галагана, колегія мала сприяти розкриттю в душах і умах юнаків, що навчаються, любові і розуміння головних основ життя і зробило б їх у результаті здатними служити інтересам країни і допомагало б їм бути гарними громадянами дорогої вітчизни.
Оглядаючись на Батуринську трагедію, розумієш, що не засвоєні уроки історії повертаються, на жаль, новими стражданнями. Знову за зраду «засланого козачка» Януковича проливають кров кращі сини українського народу, а отже знову буде спокута. Саме про це, крім іншого, нагадує Галаганівська колекція – своєрідний урок для наступних поколінь.

Директор Чернігівського обласного художнього музею
імені Григорія Галагана
Ірина Ральченко




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Категорія: Статті | Додав: Svitdem (11/08/2015)
Переглядів: 740 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: