Головна » 2015 » Листопад » 18 » З ВІРОЮ В УКРАЇНУ
12:23
З ВІРОЮ В УКРАЇНУ
МАЙЖЕ 70 РОКІВ ЖИВ І ТВОРИВ У ФРАНЦІЇ
УРОДЖЕНЕЦЬ ЧЕРНІГІВЩИНИ,ХУДОЖНИК ОЛЕКСАНДР САВЧЕНКО-БІЛЬСЬКІЙ (1900-1991)


Він належав до другого потоку української еміграції, яка формувалась протягом 20-30-х років на теренах Західної Європи, здебільшого вимушеної через революційні потрясіння в Росії.
Походив він зі старовинного козацько-старшинського роду, який веде свій початок від Сави Більського, шляхтича з Литви, який 1582 року прийшов на Запорізьку Січ. Його син Кіндрат уже звався Савченком-Більським, а онук – Микита започаткував ще дві гілки роду, одна з яких володіла землями біля Чернігова, в Олишівці – малій батьківщині Олександра Савченко-Більського.
Батьки художника – Василь Олександрович та Неоніла Іванівна (уроджена Третяків, пов´язана з гетьманською родиною Дорошенків) у 1912 році переїхали до Чернігова. Саме тут усі п´ятеро дітей – чотири доньки і син навчались в гімназії.
Мистецький хист Олександр Васильович отримав, мабудь, від батька, який хоч і не був професійним малярем, але брав активну участь у художньому житті міста. Зокрема, про його графічні роботи є згадка у газеті „ Черниговские губернские ведомости” за 1895 рік .
Пощастило Олександру Савченко-Більскому і на учителя, малюванню його навчав викладач Чернігівського реального училища Микола Тарловський. Під час навчання на живописному відділенні Київського художнього училища Петербурзької Академії наук відбувся вдалий дебют О.Савченко-Більського на виставці Товариства чернігівських художників наприкінці 1917 року, про що згадується у мемуарах Зіновія Горбовця:
„Незважаючи на молодий вік, у нього вже були картини складної композиції із багатьма діючими особами та аксесуарами, де композиція, колір та форма були добре узгоджені, і можна було багато очікувати від цього доброго початку, але на жаль, про Савченка-Більського, як про художника, нічого не чув і не знаю”.
Це і не дивно, бо вже у 1919 році він був мобілізований до лав армії Денікіна. А далі, як свідчать його особисті записи, „в конце ноября 1919 года покинул Черниговскую губернию. 1920 года 1 ноября покинул Крым на параходе «Саратов», і опинився у Стамбулі.
З цього часу починається емігрантський період життя Олександра Савченко-Більського, який і на чужині не зрадив собі, своєму покликанню, залишаючись українцем до останього подиху.
Трирічне перебування в Туреччині було, мабуть, найважчим періодом у житті майстра. Але ні важке поранення, ні гіркота поразки, ні тяжка праця задля виживання не зломили гордого юнака. Стала в нагоді і художня освіта, отримана на живописному відділенні Київського художнього училища Петербурзької Академії мистецтв, про що згадується у листі О. Савченко-Більського до співробітниці Чернігівського художнього музею Т. Слобожаніної на початку 1984 року.
Почуття і переживання вихлюпувались на численних замальовках, портретах тих років, дбайливо збережених автором. Здебільшого це зображення друзів, знайомих, виконаних олівцем на обгортковому папері, які вражають психологічною напругою, що бринить у кожному штриху, кожній лінії. Малював і на замовлення, заробляючи на хліб, вдосконалюючи свою майстерність, бо не полишав мрії про подальше навчання. Підтримували і батьківські настанови, які приходили в листах з далекої Чернігівщини:
„ Будь тверд и смело смотри вперед. Верь дорогой Мой в свое светлое будущее и сохрани самое главное в жизни это здоровье и силу физическую и бодрость духовную и никогда – слышишь никогда не падай духом”,– писав люблячий батько в одному з листів, який Олександр Савченко-Більський зберіг разом з багатьма іншими від рідних та близьких.
У 1923 році йому пощастило переїхати до Франції, у Марсель, де його відразу прийняли до місцевої Академії мистецтв. Але через безгрошів’я довелось замість навчання декілька років тяжко працювати, спочатку на будівництві, а пізніше на залізниці в Камбре. Зібравши трохи грошей, переїздить до Парижа, який був і залишався мистецькою Меккою.
Цікаво, що вже у 1925-1926 роках О. Савченко-Більський брав участь у виставках російських художників. Але найбільш плідним періодом були для нього, напевно, 30-40-ві роки. Свідченням цьому є каталоги вернісажів на Монпарнасі та Пікаділлі, де експонувались його портрети та гравюри разом з творами Бессонова, Лапшина, Полуектова.
Підтримуючи тісні зв’язки з земляками, Олександр Васильович входив до так званої „Паризької групи українських мистців”. Зорганізовані Святославом Гординським в Асоціацію Незалежних Українських Мистців, представники цієї групи, а саме такі відомі художники як М.Глущенко, В.Хмелюк, М. Андрієнко, Ф.Кричевський, М.Борачок, Р.Турин та інші взяли участь у І виставці АНУМ восени 1931 року у Львові. На наступній спільній виставці українських, французьких та італійських мистців 1933 року у Львові, Олександр Савченко-Більський представив також свої роботи, зокрема, дві його акватинти згадуються в каталозі цієї виставки, як зазначає зав. відділом Львівської галереї мистецтв Віта Сусак.
Брав участь Савченко-Більський і у світовій виставці 1933 року в Чікаго під час першої української презентації О. Архипенка в павільйоні „Україна”.
У графіці Олександр Савченко-Більський працював багато і плідно, що спричинилось, мабуть, як його індивідуальним уподобанням, так і впливом його великих учителів – Ф.Кричевського і Г.Нарбута, які сповідували ідею синтетизму та універсалізму в мистецтві.
Першим, хто закцентував увагу на цій особливості творчості Олександра Савченко-Більського, був відомий дослідник українського мистецтва в зарубіжжі Володимир Попович. Завдяки йому, у 60-ті роки ХХ століття з´явились численні статті та монографії, в яких на основі фактів і документів були вибудовані біографії О.Архипенка, М.Андрієнка, С.Левицької, П.Омельченка, С.Зарицької, М.Паращука та інших.
Стаття В.Поповича „Олександр Савченко-Більський” з численними ілюстраціями була надрукована у 1973 році в журналі „Авангард”, виданні центральної управи СУМ в Парижі, обкладинку якого також прикрашали малюнки О.Савченко-Більського.
Зазначаючи, що мистець був надзвичайно працьовитим, доктор Попович перераховує його „галузі мистецької активності”. Це і співпраця з видавництвами, для яких він робить ілюстрації до газет, журналів, книжок, художніх листівок, зокрема з видами Парижа. Безпосередньо для українських видавництв пише портрети гетьманів, письменників та політичних діячів, герби українських земель і міст, різні святочні листівки. Ілюстрував він і паризьке видання „Мойсея” І.Франка.
Паризькі торгівельні доми, зі слів В.Поповича , замовляли в Більського різні декоративні, кольорові композиції для прикраси хат.
Протягом багатьох літ він працює для торгівельної графіки, компонує всіляки орнаменти та прикраси впакування люксусових товарів, дорогих пуделок на цукерки чи шоколад, рисує проекти обгорток музичних пластинок, проектує фірмові знаки та реклами.
Був час, коли Більський чимало праці вложив для мистецького промислу, проектуючи різні форми скляного посуду, ваз, чарок . Він не лише видумував цілком нові й модерні форми посуду й ваз, але й проектував орнаменти для їх, декорації. Для шкіряної промисловості Більський виготовляв проекти орнаментів для рельєфного витискування в шкірі (альбоми, обгортки дорогих книжок, жіночі торбинки).
Доводилося нашому митцеві проектувати навіть домашні меблі, декоративні тканини та влаштування інтер’єру помешкань.
Широкий діапазон у тематиці доповнювався у О. Савченко-Більського і розмаїттям техніки виконання – рисунок олівцем, тушшю, пастель, офорт, пошуар, гуаш і олія. Заслуговують на увагу іконописні твори художника, зокрема, іконостас, створений у 40 роки ХХ століття для церкви святого Володимира Великого, що на Сен-Жермені в Парижі, який зараз прикрашає український храм святих Сергія і Вакха та Жировицької Богородиці в Римі. Другий, як з’ясувалось нещодавно, знаходиться в українській церкві містечка Шалетт, де Олександр Савченко-Більський заповів поховати себе у братській могилі побратимів-українців, серед яких такі відомі постаті, як В’ячеслав Прокопович – прем’єр-міністр УНР, Микола Шульгін – радник місії УНР, Володимир Савченко-Більський (рідний дядько Олександра Васильовича) – адмірал Чорноморського Флоту.
Якщо графічні твори, як правило, виконувались мистцем на замовлення, то живописні роботи – натюрморти, портрети, пейзажі писались здебільшого для душі. Тонке відчуття натури, захоплення навколишнім світом, лагідна вдача художника допомагали створювати завершені станкові твори, в яких блакитне небо, градації зеленого кольору і гаряче сонце країни, яка стала його другою батьківщиною, об’єднались, щоб надовго залишитись в пам’яті вдячних глядачів.
На схилі літ, у 1983 році Олександру Савченко-Більському пощастило побувати на Батьківщині, та й то в якості туриста. Він так і не побачив рідну Олишівку, але вирішив передати більшу частину своїх графічних творів 20-50-х років в Україну, які, на щастя, потрапили до новоствореного Чернігівського художнього музею.
І тільки у 2003 році після успішних контактів з донькою художника Ірен Годійо, яка привезла з Франції численні живописні полотна, відбулася персональна виставка майстра, який ніколи не сумнівався, що Україна врешті-решт стане незалежною. Запорукою цього були його незламна віра і щира любов до рідного краю.
Донька не просто вважає себе українкою, вона і є нею. Довгий час очолювала асоціацію українців у Франції. І досі опікується дітьми-сиротами в Україні. Упорядкувала сімейний архів, дбайливо зберігає твори батька. Хоч без цього вона і не уявляє свого життя, але вже думає про те, що їх місце на Батьківщині, в музеї. Зважаючи на це, у квітні 2007 року подарувала ще близько сорока творів батька, які поповнили музейну колекцію.
Вони повернулись до нас разом з іменем їх автора – яскравого представника українського образотворчого мистецтва ХХ століття Олександра Савченко-Більського.
Ірина Ральченко,
директор Чернігівського обласного художнього музею,
заслужений працівник культури України



















QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Виставки | Переглядів: 618 | Додав: Острякова | Теги: Стаття про долю Олександра Савченко | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: