Головна » 2016 » Грудень » 8 » Відкриття виставки Миколи Глущенка
16:31
Відкриття виставки Миколи Глущенка
9 грудня о 15-00 в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана з нагоди 115-річчя від дня народження народного художника України, лауреата Державної премії ім.Т.Г.Шевченка Миколи Глущенка відбулось відкриття виставки «Микола Глущенко. Метаморфози живопису».
Визначним явищем в історії світового образотворчого мистецтва останньої третини ХІХ – початку ХХ століття став імпресіонізм. Він завершив розпочату Ренесансом реалістичну традицію і відкрив епоху модернізму з нестримними новаціями, переосмисленням засад живопису та самих вимірів художнього твору.
Яскравим представником цієї течії був Микола Глущенко (1901–1977), народний художник України та СРСР, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Він обрав улюбленим жанром пейзаж, на чому акцентували увагу дослідники сучасного мистецтва. Сам майстер пензля неодноразово наголошував, що постійний контакт із природою допомагав йому зберегти енергію творчості, щиро й безпосередньо сприймати вічно прекрасні, поетичні, надихаючі образи. Микола Петрович прагнув передати у пейзажних творах власні почуття, настрій задовольнити естетичні потреби. Однак зайве обмежувати, штучно спрощувати масштабність і вагомість доробку художника, адже в ньому присутні й портрети, натюрморти, жанрові сцени.
Становлення Миколи Глущенка як творчої особистості відбулося у першій третині ХХ століття за кордоном. У Німеччині, в приватних студіях живописця і графіка Ганса Балушека, згодом – у професора Артура Кампфа та Берлінській вищій школі образотворчих мистецтв у Шарлоттенбурзі (майстерня Еріха Вольфсфельда) він здобув професійну художню освіту. Захоплюючись живописом Рубенса та Менцеля, класичним малюнком майстрів європейського Ренесансу – Альбрехта Дюрера, Ганса Гольбейна, Луки Кранаха, Микола Петрович шукав власну пластичну мову. А мистецтво відомих експресіоністів Георга Гроса і Отто Дікса значно вплинуло на графічну основу його робіт.
Своєрідна образно-пластична манера Миколи Глущенка є підсумком зростання непересічної обдарованості на взірцях європейського, насамперед французького, живопису кінця ХІХ – початку ХХ століть. Париж з його різноманітними мистецькими школами, течіями і напрямами відіграв велику роль у творчому житті художника. Під впливом імпресіоністів Клода Моне, Анрі Матісса, постімпресіоністів Поля Сезана та члена групи «Набі» П’єра Боннара поступово склався оригінальний «глущенківський» колорит.
Микола Петрович приділяв належну увагу графіці, рисунку, ілюструванню книг Миколи Гоголя «Мертві душі» та Михайла Коцюбинського «Fata morgana». Французьке видавництво «Кузен Понс» випустило альбом літографій художника під назвою «12 ню», яким було засновано серію про видатних митців «Вибране».
Свідченням таланту Миколи Глущенка стали монографії Анрі Пулея, Святослава Гординського і Павла Ковжуна, що вийшли у 1930-х роках, численні газетні та журнальні статті у світовій пресі. Провідні мистецькі галереї Європи та США представили довоєнний доробок художника.
У 1940-х – на початку 1950-х років він створював портрети, сюжетно-тематичні полотна та пейзажі, в яких перейшов від етюду до картини, змінив улюблений прийом письма «за один сеанс». Микола Петрович подовгу працював над кожним твором, ретельно проробляв деталі, використовував дрібний мазок і стриману кольорову гаму. Саме такі риси притаманні полотну «Морозний туман» (1947). Сповнена тиші, душевного умиротворення, скута морозом природа, немов віддзеркалює внутрішній стан майстра пензля. Більшість робіт тих років не відповідали іміджу художника, який мусив рахуватися з вимогами панівного на той час напряму в мистецтві – соцреалізму.
Микола Петрович багато подорожував Україною. Він захоплювався її безмежними просторами, мальовничими краєвидами, намагався зберегти бодай у пейзажному живописі, який вважав політично незаангажованим, свою незалежність. Так, художник віднайшов у творі «Дніпровська далечінь» (1957) найбільш переконливі та виразні форми для втіленням власного задуму.
Письменник Сава Голованівський назвав «Шляхом до самого себе» період «хрущовської відлиги» (кінець 1950-х – початок 1960-х років), коли Микола Глущенко позбувся ідеологічного тиску, дав цілковиту волю своєму мистецькому темпераметру. Вдосконалюючи майстерність, митець знову став використовувати притаманні йому за паризьких часів контрастні барви, декоративні засоби, нові кольорові сполучення. Зразком цього є краєвиди «Біля Володимирської гірки», «Чернігівська далечінь» (ХХ ст.), «Старий осокір» (1960), в яких передано чистими барвами, пастозними мазками розмаїття інтонацій і нюансів природи.
Засобами живопису майстер пензлю розв’язував не лише проблеми пейзажного жанру, а й прагнув розкрити теми жіночої вроди, поезії кохання, людських почуттів. Сміливо, легко, розкуто із застосуванням широкого арсеналу образно-пластичних прийомів був написаний твір «Дівчина у вітальні» (ХХ ст.).
Оригінальним композиційним ладом, соковитою, мажорною колірною гаммою, віртуозною широтою письма відзначається натюрморт «Осінні квіти» (1965). Його складові елементи утворюють цілісність змісту за рахунок ретельно підібраної світлоносної та гармонійної колористики.
Значну частину мистецького доробку художника становлять його враження від мандрівок світом. Серед них твір «Площа Згоди (Фонтан уночі)» (ХХ ст.), що дає можливість зануритися в таємничу принаду нічного життя французького міста. Миколу Глущенка порівнювали з Костянтином Коровіним за любов до Парижу та вміння передати разом з емоційним станом відчутну матеріальність предметів.
Останнє десятиліття творчості Миколи Петровича вважається найвищим щаблем розквіту його таланту. Несхожий на жодного із радянських художників, він чутливо ставився до різноманітних впливів, мав власний підхід до запозичень. Так, під враженням від багатьох робіт П’єра Боннара у жанрі «ню» з’явилася картина «Біля дзеркала» (1971). І хоча у певних офіційних колах подібні твори сприймалися як щось непристойне, автор наважувався показувати їх на виставках.
Він весь час експериментував, будував складні композиції, в яких розглядав взаємодію простору, площини, форми, об’єму, фактури з колоритом. Об'єктом досліджень, як і раніше, залишалася природа. Микола Петрович віднаходив у ній куточок, що слугував для вивчення і самовираження, зберігаючи при цьому всю специфіку оригінальних художніх засобів. Своє вміння майстер наочно показав у пейзажах «Горобина» (1972), «Седнівський етюд» (1973), у натюрморті «Весняні квіти» (1976).
Вільними мазками в імпресіоністичній техніці написане полотно «Київ. Вид на міст» (1977). Подібне за композицією до живописної роботи Клода Моне «Міст Ватерлоо. Ефект туману» (1902), проте виконане «по-глущенківські» з тонким відчуттям декоративної виразності, підкресленій звучності й насиченості чистих кольорів сонячного спектру.
Експоновані на виставці ретроспективні твори знаного представника європейського та українського живопису є цінним надбанням фондового зібрання Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Крізь призму століть вони спонукають пережити певні емоції від своєрідного авторського бачення оточуючого світу.

Наталія Шумська - старший науковий співробітник Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана.












QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Виставки | Переглядів: 332 | Додав: Svitdem | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: